Бабуся і помідори

09.01.2013 00:28

Бабуся на ринку товар продавала,
Свої помідори весь день вихваляла.
Купець підійшов, інтерес проявив:
«Ці овочі гарні, я їх би купив!

Червонець даю за один кілограм,
Товар запакую і вивезу сам».
«Е, ні… Що придумав. П’ятнадцять бажаю,
За менше віддати і гадки не маю!»

«Це дорого, бабцю, ціну опускайте,
Та свій урожай на банкноти міняйте».
П’ять днів проминуло, ціна не змінилась.
Старенька в надії у натовп дивилась.

І знов покупець підійшов до бабусі:
«Сьогодні я в настрої, в доброму дусі.
Сім гривень даю — забираю товар,
Ідіть вже додому, залиште базар.

Я бачу що овочі стали м’якими,
Бо спека невпинно полює за ними».
«Ціна не змінилась, складає п’ятнадцять,
А краще шукайте п’ятірками двадцять! —

Старенька уперто на свому стоїть, —
Скупі покупці геть від мене ідіть».
Три дні пролетіли. Бабуся зітхає.
І все бізнесменів багатих чекає.

І знов покупець підійшов до прилавку
Та й зменшив наразі фінансову ставку:
«Дві гривні — реальна ціна помідорам,
Я все заберу та й кінець нашим зборам.

Вони вже підгнили, повітря немає,
І ваш урожай на очах засихає.
З них кетчуп хіба тільки можна зробити
Або в музиканта невдаху вцілити».

Вам раджу даремно вже завтра роздати,
Бо клопоту з вивозом будете мати.
«П’ятнадцять, не менше — це крайня ціна!
Якщо не заплатите — з’їм їх сама».

Мінорних співала та жінка пісень,
Мішки на смітник — то трагічний був день.
Бабусю розсудливість бач залишила,
Здоровому глузду шляхи перекрила.

Не варто, мій друже, ціну набивати,
Важливо реальний на все погляд мати.
Живи в сьогоденні, про зорі не мрій,
Йди стрімко до цілі і довго не стій.