Будяк і дуб (притча)

09.01.2013 00:18

В долині біля дуба хтось з’явився,
То будячок колючий вкоренився.
Набравши росту, взявся за повчання,
Свої думки донести мав бажання.

«Дозволь, о дубе, щось тобі скажу,
Уважний будь до слів, тебе прошу,
Пораду слушну пильно я беріг
І приховав вагому від усіх.

Щоб легко жити, любий, на землі,
Ти не занурюй корені свої!
У мене не глибокий корінь, вчись!
Згадаєш вчителя свого колись!»

А дуб спокійно все стоїть, міркує
Та голос будяка вже знову чує.
«Порада друга: будь до всього злий,
В часи невдачі ближньому чужий.

Тоді прохожі будуть поважати,
В околиці про дуба мусять знати!
Потрібний приклад? То поглянь на мене,
Рівняйся на творіння не смиренне!

Тобі ніхто таких порад не скаже,
Нюанси рідкі ці не зауваже.
Повір же, що відвертий я з тобою,
І можу стати в засуху росою.

Порада третя — головна доволі:
Не довіряй ніколи вишній волі!
Надійся більше сам, на власні сили,
Ти станеш переможцем до могили!»

Хизується герой: адже такі поради,
Мов перли з книг дає — суцільні склади.
«Я — молодець, мені ціни немає!» —
Будяк в думках пісні хвали співає!

Почувся поруч гуркіт від коліс,
То чумаків момент один заніс,
До Криму, на волах, набрати солі,
Бо не ростуть кристалики у полі.

Один із них, Григорій, обізвався:
«Для чого, хлопці, нам цей клопіт здався?
Давайте обминем високий дуб,
Чи ж з-поміж нас присутній лісоруб?

Не здужаємо велетня твердого,
Об’їдем збоку красеня міцного».
Воли звернули і почулось «хрусь» —
Будяк під возом чумаків. Дивлюсь

На колесі рослина зачепилась,
Із коренем у шпицях залишилась...
Я чув будяк на півдні загубився,
В Херсоні, чи в Криму десь відчепився.

Спіткала вчителя лиха година,
Вчення те у житті — пуста долина.
Його основа, форма не встояли,
Бо солі світу у собі не мали.

Ось так буває з тими вчителями,
Що практики не мають, риють ями.
Як вискочки усіх навчають жити,
Порад у них — багаж, бетонні плити.

Не поспішай, мій друже, до повчання,
За це бува приходить покарання!
Науку світську в церкву не неси,
А краще мудрості в Творця проси.

У надлишку наставників земних,
Знайти духовних — рідкість серед них.
О, скільки покалічено вже душ,
Доклав зусиль ти, більше їх не руш!

Але покірних, з добрим серцем мало,
Тому і Божих дій в житті не стало.
Повільний будь, мій любий, на слова,
Але швидкий на Господа діла.

Твоя надія й сила — це Господь.
Ісус — наріжний камінь наш. Приходь,
Учись в Христа, на світ не зволікай,
Нехай же в твому серці буде рай!

Що сталось з дубом? Він стоїть і нині,
Авторитет для багатьох в долині!
Поради не спішить він роздавати,
Життя навчило дуб спостерігати.