Фіалка

09.01.2013 00:09

Простий подарунок отримав якось від людини,
Немов розмаїття веселки він став серед днини.
Фіалка маленька в корзинці старенькій росла,
Вона в моїм домі оселю для себе знайшла.

Піднявшись угору в промінні всі сили черпала,
Вологу життєву корінням з глибин доставала.
Та запити більші до всього із часом росли,
Нелегкі години вазону невдовзі прийшли:

Фіалка почала корінчик свій глибше пускати,
В надії що більше водиці буде споживати.
Корзинка старенька вже стала для неї мала:
Корінчику глибше зануритись вниз не дала.

Повільно вазон подарований став засихати,
І листя пожовкле невдовзі взялось обпадати.
Вода вже ніякої ролі для нього не грала.
Так шкода було — бо рослина ось так померала.

Листок за листком я із сумом в сміття викидав,
Хоч біль за рослину серденько моє турбував.
Та що врешті міг цій фіалці тендітній зробити?
Не маю я хисту й знання біля флори ходити!

А час не стояв — і місяці швидко минали,
Благі перспективи вже серце моє покидали.
Та якось у гості дівчина одна завітала.
«Спасай цю фіалку», — із ніжністю тихо сказала.

— Пробач, але цього робити я, пані, не вмію,
Спасти це творіння від смерті постійно волію.
Можливо підкажеш як меч нищівний відхилити,
Фіалку малу до життя в повноті відновити?

— Потрібна негайно поживна, родюча земля,
І горщик поширший, щоб вся поміститись змогла!
Ще б сонця побільше, бо флора його полюбляє,
Як зробиш ці речі — фіалка воскреснути має!

Невдовзі ходили по ринку, дві речі шукали,
І горщик з землею для квітки удвох вибирали.
Покупка сподобалось, радісно було мені!
Як добре що в світі є друзі і ми не одні!

Земля з мінералами в горщику квітку чекала,
Дівчина так чуйно коріння з корзинки виймала.
Так! Нова місцевість рослині була до вподоби:
Забула минулі страждання, всі болі, хвороби.

Невдовзі фіалка почала уся зеленіти,
Листочки з’явились нові — мов любії діти.
Водою без хлорки тендітну уже поливав,
Мов той садівник біля гарної квітки стояв.

За місяць з’явилися перші маленькі бутони,
Мов ті діаманти — прикраса малої корони.
Пройшло двадцять днів. І фіалка в красі всій цвіла —
Три квітки чудові тендітна рослина дала.

Одна за одною з’являлися новії квіти,
З рослиною разом могли ми години радіти!
Небесне світило промінням рослину плекало,
Теплом королеву квартири малу зігрівало.

Ось п’ятий вже місяць фіалка невпинно цвіте:
Для ока предмет насолоди жаданий дає.
Так радісно серцю історію давню згадати,
І друзям праобраз в подіях життя передати.

Улюблена квітка нагадує серце людини,
І те що ми маємо в ньому у різні години.
Все добре, життя — подарунок із неба, від Бога,
Це світла і чиста у задумі неба дорога.

Якщо ж про Всевишнього ми в суєті забуваєм,
Невдячність та гордість цим вчинком Творцю виражаєм!
Як наслідок — серце душевне невдовзі зав’яне,
І добре приносити людям мерщій перестане!

І хоч я живий та духовність без Бога вмирає,
І плоду духовного годі шукати — немає!
Безводна пустеля де змії одні, скорпіони,
Там духів нечистих вирують страшні легіони!

Та варто змінити для серця духовну поживу,
І мати дитячую віру просту, терпеливу.
Живої водиці потоки у серце впустити,
Знов хочеться з радістю в святості Богу служити!

Духовні плоди мов ті квіти людей пригортають,
Характер Ісуса у погляді, діях вбачають.
Ліхтар, що горить, не можна ніяк заховати,
Тому естафету належить удаль передати.

То ж знайте про те що із серця потоки життя,
Пильнуйте, аби не завести його в небуття.
Воно — мов зіниця, опіки всякчас потребує,
Чутливе, бо ж голос Спасителя з радістю чує.

Любов, мир і радість, терпіння та віра, надія —
Кінцева мета для людини, завершена дія.
Тому нам належить зусилля всякчас прикладати,
Щоб серце смиренне водою життя наповняти.

Господь повертає людині загублений рай,
Нам вибір дано — ти стежину вузьку вибирай!
Кінцева мета — це плід Духа Святого набути,
І голос Всевишнього в різних обставинах чути.

Повіривши в людство Господь свого Сина віддав,
Щоб доступ завжди, любий друже, до милості мав!
Людина без Бога ні кроку ступити не може!
Та знаю одне — що лиш віра тобі допоможе!

7.12.2006