Кульбаба (притча)

09.01.2013 00:18

Жовтенька на галявині піднялась,
То ніжна квітка світу дивувалась.
«Я народилася недавно — диво!» —
Співала в радості тендітна живо.

Кульбабі тій все видалось прекрасним,
І променем світило сонце ясним.
«Цей світ такий чудовий, — їй здалось, —
Аби його не понівечив хтось!»

Пройшли часи... і пишна в парашуті
Незадоволена була по суті.
Себе вважала за святу принцесу:
«Цвіту бо я — пишіть про мене в пресу!»

У ближніх вже недоліки шукала,
Багато що у них би поміняла.
Кульбабі все не так і все не те,
Озвучить думку і слова тверді несе:

Чому хода повільна в черепахи?
Чому тварина не швидка як птахи?
Ракетні сопла їй би причепити,
Тоді змогла б скоріше, бач, ходити!

Хоч бджілка і мала та стільки шуму
Від крилець. Я тому гадаю думу:
Стальний глушник примайструвати збоку,
Гарантію ще б дати на півроку!

Ой, гляньте! Довга шия у жирафи,
Таким високим я б давала штрафи!
А краще їх хірургу показала б,
І довгу шию скальпелем забрала б.

Настала пауза. Принцеса знову
Озвучує ідею вдалу нову.
Кульбабі все не так і все не те,
Такі поради ближнім роздає:

Ну це нікуди зовсім не годиться,
Чому траву скубе домашня птиця?
Ось так би їм все пір’я, пух забрати,
Чи буде гуска і тоді сичати?

Питання є: чому гнучка лозина?
У неї рідная сестра — ліщина.
У морозильнику їм буде зручно,
І твердості набудуть в парі. Влучно?

Їжак колючий. Та у мене план,
Йому запропоную стильний стан.
Перукареві буде що робити,
Під «нуль» його пораджу поголити.

Ідеям слушним тим кінця немає,
Покращення у роздумах шукає.
Кульбабі все не так і все не те,
Тому міркує з ранку про своє:

Дивлюсь на небо, чом воно блакитне?
Насичене і зовсім непохитне.
В пастель рожеву все розфарбувати,
Художник я — і вмію малювати!

Не до вподоби сонце що зникає,
Мене без світла на ніч залишає!
Його б я зупинила у зеніті,
Розставивши на небі довгі сіті.

Червоний півень, знаю, дуже злий,
Спіймати би його — та він прудкий.
О пів на шосту будить спозаранку,
Не бачу сон обідній до останку!

Та раптом шум галявину накрив,
То вітерець рослинність потрусив.
Встояли всі, кульбаба оголилась,
Без парашутів пишна залишилась.

Побачила нікчемність, пустоту,
Зухвалість та фальшиву красоту.
Cтебло безлисте смуток навівало,
Мораль життєву притчі нашій дало:

Якщо ж тобі, мій друг, усе не так,
То може ти — зруйнований маяк.
Песимістично дивишся на світ,
Для тебе грішні всі, адамів рід.

Докора Богу — це великий гріх,
Ізраїль в Ханаан ввійти не зміг.
Помер в пустелі, в землю не ввійшов.
Бо тест на витривалість не пройшов.

Не будь, мій друже, ти як та кульбаба,
Будь ввічливий і чемний, не нахаба!
Бо пишність світська — для Творця огида,
Набудь смиренності царя Давида!

Причина всьому є. Це може ти?
Незадоволення у церкві не твори!
Адже це те, що труїть все і вся,
Вина наразі тут значна твоя.

У дзеркало на себе подивись.
Ти ідеал? А зараз посміхнись,
Оптимістичний будь — це надихає,
Людина помочі всякчас шукає!

Прекрасний світ цей. Бог його створив!
Гармонією з неба наділив.
І кожному є місце на Землі,
Важливі всі — великі і малі.

Письмо навчає нас завжди радіти,
Набути щастя мов маленькі діти!
Обставини сприймати від Святого,
Проводиря побачивши живого.

Уважним будь, навчись спостерігати,
В невдачах, болях позитиви брати.
І не жалійся на життя — це диво,
Навчись чекати Бога терпеливо!

Господь за тебе також постраждав,
Незадоволення твоє на плечі взяв.
Натомість давши вишню повноту,
Нелегко в муках це далось Христу.

Отож, прийми голгофський дар любові,
Оселі нові вже тобі готові.
Тож залишися вірний тільки Богу,
Пройди же гідно всю земну дорогу!

12.11.2007