МАМУ БЕРЕЖІТЬ!

02.01.2013 00:03

Зеленіє жито, пахне літо,

Трави тихо в полі шелестять,

Ніч на землю розпускає віти,

І вкладає замлю спочивать.



Стихло все, лиш чути ненароком,

Соловейка дзвінкого в саду,

А на небі місяць білобокий

Лічить зорі на Чумацькому шляху.



І здається, спокій землю огортає,

І дрімає теплая земля,

Все село солодко засинає,

Лиш не в хаті на краю села…



Та хатинка вже давно схилилась

До самої матінки-землі,

Наче дівчина, там зажурилась

Білая калина на дворі.



Небо чисте сяють ясно зорі,

Та лише не очі ті сумні,

В тих очах бринять сльози прозорі,

Капають і тонуть у землі.



Як любила мати свого сина.

Тільки зичила йому добра,

Та хіба вона у тому винна,

Що могила її вчора забрала?



Було це в вівторок, рано-вранці,

Син тоді з похмілля рано встав,

І шукав свій порятунок в чарці,

Як дзвінок його потурбував.



Голос був сусідки баби Люби:

«Твою маму, сину, Бог забрав…»,

Ще щось говорили інші люди,

Але він уже не дочував.



Серце замерло, в очах враз потемніло,

Стало холодно і страшно в одну мить…

Як його душа тоді боліла…

Ще й сьогодні досі так болить.



Поховали матінку єдину.

«Молода така, а вже в могилу полягла»,-

Хтось сказав, і дав останні гроші сину,

Може з жалості, а може із добра.



Всі розбіглися, зостався сам хлопчина,

Вже не той, який раніше був,

Плакав цілий вечір на могилі,

Тільки голос мами вже не чув.



І пливе його життя, як на картині,

Як він свою маму зневажав,

Все згадав, усе продумав нині,

Коли чорний день в житті настав.



Часто мамі словом душу ранить,

А бувало навіть і таке, -

Обізве її, а чи обманить,

А іще із дому утече.



Ну, а мати, так його любила,

Тільки все найкраще - все йому,

Передачі слала свому сину,

Все що мала – те все одному.



Син не їхав, місяці спливали,

Ну, а мати, передачі шле,

Ті всі гроші друзі пропивали.

А вона надіється і жде…



Вже й хатинка бідна похилилась,

Стріха в хаті раз у раз тече,

І стара криничка розвалилась…

Не приїде, не подасть своє плече…



Так роки летіли, аж до нині,

А сьогодні серце у сльозах,

Хочеться кричати на могилі,

Хочеться вернути все назад…



Не шанують діти своїх рідних,

Любих, дорогих батьків своїх,

Вже коли буває надто пізно –

Думають тоді вони за них.



Поцілуй та пригорни матусю свою,

Бо ж вона тобі життя дала,

І заради тебе, дочка, сину,

Твоя рідна мамочка жила!