Назорей

10.01.2013 21:05

Дійові особи: Автор 1, Автор 2, Ісус, Марія

Автор 2 В цій розповіді коротенькій нашій
Христа ми хочемо відобразити,
Той смертний образ, передсмертний час,
І перед світом знову оживити.

Автор 1 На захід вже день похилявся,
Згасало сонце золоте,
В смерканнях вечір наближався,
По всій Юдеї вкривши все.

Та раптом звук пісень долинув,
На крилах вітру несучись,
Світильник впав, і на гору Оливну
Христос із учнями ішли.

У співі цьому виділялись звуки
Якоїсь туги і журби,
І невимовної гіркої муки,
Сердечної тремтячої мольби.

Душею змученої втоми
Христос учнів Своїх просив,
Щоб в цюю ніч вони не спали,
А пильнували разом з Ним.

Автор 2 Темна палестинська ніч… Незлічимі зорі розкидані по темному небосхилі сяяли нерухомим далеким світлом. Густа темрява вкрила старий Гетсиманський сад і наповнила його тишею. Все спить. Спить Єрусалим після денних турбот, тихо дрімає Гетсиманський сад. Дерева схилили додолу свої земні віти, немовби думають свою сумну, нескінчену думу… Поснули навіть Петро і обидва сини Заведеєві. Спить цілий світ, повитий пеленою гріха.



Автор 1 Тільки не спить Ісус, не спить небо, не спить і зло… Той, на славу Якого було створено все, і Кому корились всі сили природи, Той, Хто називається Сином Божим схилив свої коліна у Гетсиманському саду і гаряче молився до Свого небесного Отця.



Ісус Отче мій, Люблячий! Мене
Нехай промине чаша ця,
Та воля хай буде Твоя,
Як прагну випить її Я.

Та дух у боротьбі мій знемагає,
Дай сили, Отче, прошу я Тебе…
А якщо можна,- хай минає
Ця чаша гіркая Мене.

Автор 1 Блідий промінь світла плив по Його сумному лиці, і освітлював землю, на яку падав піт, немов краплі крові.


Автор 2 Голгофа! Черепове місце! Прокляте місце, де каралися усі злодіяння, місце де закінчували життя усі грішники світу, місце, де звершилось спасіння всього людства, місце торжества. Без Голгофи немає спасіння, немає прощення гріхів.
У садку чути тихе моління, -
То Ісус просить Свого Отця,
Щоб зміцнив завершити спасіння
На Голгофськім хресті до кінця.

Ісус Я прошу знов – хай Твоя воля
В мені звершиться на землі,
Я знемагаюсь, як людина…
Благаю, Отче, поможи Мені!..

Автор 1 І голосіння неба досягнуло,
На землю ангел поспішив.
І Сина Божого в борінні
Він силою небесною зміцнив.

Ісус Отче! Я іду виповнити Твою волю!

Автор 2 Ученики, як і раніше, спали,
Спаситель ніжно їм сказав:

Ісус Вставайте, сплячії в печалі,
Ось зрадника вже час настав.

Автор 1 І звук мечів солдатів грізних
Сад Гетсиманський наповнив,
І відблиск факелів зловісних
Лице враз Юди освітив.

Шумить юрба, горять вогні,
Всі учні вмить порозбігались.
Ісуса воїни зв’язавши повели,
Й до ранку всі над Ним знущались.

Видно втому смертельну на Його чолі,
Краплі поту кривавого падають в землю,
Ніби кожна із них промовляє усім –
Це за тебе, за тебе, за тебе…

Автор 2 Ось перший допит у Анни, тестя Каяфи. Цілий ряд свідків, які виступають проти Нього, а Він все мовчить і мовчить. Був час, коли Він говорив красномовно, і так чудово, як ні одна людина в світі, а тепер Він мовчить…і мовчить. Це мовчання привело в лютість Його ворогів. Вони били Його по щоках, плювали в лице, і в кожному плюванні, і в кожному ударі в лице було чути: за тебе, за тебе, за тебе



Автор 1 Далі Його повели до Пилата. Цей, побачивши стомлений вигляд Спасителя, сказав: “Я відпущу Його, бо не бачу в Ньому ніякої вини”. Своїми словами Він хотів розжалобити серця людей, але натовп, підбурюваний первосвящениками, кричав: “Розіпни Його, розіпни!!!” І це все за мене, за тебе, за нас…



Автор 2 Ось люди Бога засудили,
Котрий і їх судить буде,
Йому на плечі хрест звалили,
І повели Його на смерть.

Відразу стихли всі розмови,
Зарухався у натовпі весь люд,
І дивляться туди усі, угору,
Звідкіль смертельників ведуть.

По всій дорозі із боків,
Засуджених до смерті злої,
Солдатів римських йшов загін,
І всі священики з юрбою.

Обличчя їхні в страшній злості,
В очах холодний блиск стоїть,
В лукавій лютості жорстокій,
В них сам, немовби сатана сидить.

Автор 1 І насміхаючись, хода їх є поважна й гордовита. Вони вдоволені, що Назорей в руках у них. Їх сан священства для людей посеред йдучих так контрастний, вони пихаті і сильні, і торжества у собі повні і величавості негласної.

А поряд з ними – Назарянин,
Їх ненависний ворог-змій,
Під ношею зігнувшись зранений,
Переставляє ледве крок слабий.

І в тихому мовчанні… І ні звуку
Уста Його не скажуть, промовчать.
Хоч повні горя тяжкого і муки,
І члени тіла всі Його болять.

Він бачить злобність фарисеїв,
І знає лютість їх сердець,
Та любить їх Христос, жаліє,
Їх жде загибелі кінець.

Ісус іти уже не може,
Хоч вибившись із сил Він ще стояв.
Та ось зовсім Спаситель Божий
Спіткнувся раптом – і упав.

І ноша дуже важко придавила
Ісуса груди у тяжкий цей час,
Та Він зібрав останні Свої сили,
Встає, хреста держачи на плечах.

І далі, стомлений і в ранах,
Іде Христос зовсім без сил,-
Стрімкішою дорога стала,
В каміннях весь і тернях схил.

Вже після полудня і спека незносима,
Не ворухнеться вітерець ні чуть,
І скорбний плач Він чує за спиною,
Із натовпу жінок, що йдуть.

І вухо вразливе Христове
Вловило вмить стогнання ці.
Сказав жінкам Він, ставши, слово,
Щоб чули навколо усі.

Ісус За Мною плакать не потрібно,
Ви за собою плачте, за дітьми…

Автор 1 Поглянувши на них, Він ніжно
Просив, щоби не плакали вони.

Ісус Це Мій є жереб, Моя доля,
І чашу смерті вип’ю Я.
Життя Своє по Своїй волі
Для вашого Я віддаю життя.

Автор 1 Він поглядом обвів всіх знову,
В якому сльози, смуток і любов,
І не кидаючи хреста важкого
Став підніматись вгору знов.

Та ось до Нього, йдучи схилом,
Наблизився якийсь юдей,
Назвавши ім’я своє – Симон,
Пройшов крізь натовп від людей.

З плечей Христа собі на спину,
З очима повними від сліз,
Взяв хрест тяжкий, і перекинув,
І важко дихаючи, ніс.

І ось Голгофа, натовп люду,
Хто тільки зміг, йшов з Ним разом,-
Із міст, із сіл, майже зі всюди,
Всяк, хто проходив цим шляхом.



Автор 2 Голгофа… Останній етап великих Христових страждань. Приготовані цвяхи, удар молотка і кров пресвята полилась… Та безжалісне серце у палача не здригнулося, сльоза не знайшлася.


Продовжує справу спокійно свою,
Він руки і ноги до хреста прибиває,
Яке це жорстоке є серце в ньому,
Найменшої жалості зовсім не знає.

І вже прибиті руки й ноги,
Й для огляду зі сторони,
На дереві розп’явши Сина-Бога,
Кати Хреста підняли догори.

На них з хреста Він дивиться з любов’ю,
Хотів сказати їм: “За ваші це гріхи
У муках я тяжких стікаю кров’ю,
Щоб вас від вічної загибелі спасти”.

І руки розкинув, як символ бажання,
Щоб людство земне усе ними обнять.
Висить на хресті оця жертва святая,
Для світу усього вона – благодать.

І йшли хвилини по хвилині,
Христос не рухавшись висів,
У витівках блюзнірських, фарисеї
Глумилися усі в злобі над Ним.

Солдати деякі також
Дражнили у цей час Христа,
Мовляли, насміхаючись: “Ну що ж,
Якщо Ти сильний, то зійди з хреста”.

Христос мовчав, і голову схиливши,
Незлобним був Він до насмішників Своїх,
Відкривши очі й голосом Він тихим:

Ісус Я пити прагну!

Автор 2 Так проговорив.
І ось Йому на довгій очеретині
Із губки пити оцет подають,
І скоштувавши у зітханні тихім, сказав:



Ісус Звершилась тайна Божа тут!

Автор 1 Обличчя потім як Своє піднявши,
До Бога в небо кликнув Він:

Ісус Ти, Отче, дав мені цю чашу,
До дна Я випив Сам її.
Хай буде воля Твоя, Правий,
А їм прости в любві святій,
За тяжкий гріх цей і кривавий…
До Тебе йду – прийми дух Мій!..

Автор 1 Сказав Він це, і в цю хвилину
Обм'якло тіло, помер Він,
І стало всім навкруг жахливо,
І темрява від сонця заховала схил.

Земна твердиня похитнулась,
І рухаючись, затряслась земля,
І кожний, біжучи, про себе думав:
“Найгрішніший і винуватий в цьому я…”

І в храмі Соломоновім завіса
Роздерлася надвоє у цей час,
Із шерсті плетена і чиста;
Вогонь в світильниках погас.

І друзі прийшли, із хреста тіло зняли,
В гробниці новій поховали Його,
І камінь великий до гробу приклали,
В сльозах безутішних пішли від Нього.

Автор 2 Чи спала у ту ніч Марія?
Напевне ні. Біля вікна
Стояла доки засіріє,
На всій землі одна, одна…

В сльозах розлуки, в безнадії,
З безмірним горем віч-на-віч…
Про що ти думала, Маріє,
В ту найтемнішу в світі ніч?!

До гробу йти давно готова,
Держачи пахощі в руках,
Та знову плакала, ридала,
І повторяла все в думках:

Марія За що Твоє невинне тіло,
О, Незрівнянний в доброті,
Пробите цвяхами, висіло,
Стікало кров’ю на хресті?..

Яка розлука! Серце плаче…
Сумують учні, вся рідня.
За що сьогодні не побачать
Твої ласкаві очі дня?..

За що те тіло бездиханне,
За що безмовні ті уста,
За що з життя пішли так рано
Твоя любов і доброта?..

О, швидше б довга ніч минула!..
Ти в гробі… О, пекуча біль!..
В останній раз я ще б припала,
О, зболений Ісусе мій!

Автор 1 Ще спав Єрусалим передранішнім солодким сном. Вузенькі, криві вулички були порожні. Тихо… Блідли далекі діамантові зорі. Небо чисте, безхмарне засвітило ранкову зорю… Ось на сході скоро сонце заграє своїми райдужними барвами. Марія поспішала… Тривожна думка поклала тіні на засмучене лице. Легкий хід її трохи порушував таємницю тиші. Марії не страшно одній на сонних вулицях, байдуже їй до всього навкруги, зовсім байдуже… Одна на серці, одна дума – скоріше знайти Господа…

Марія Розп’яли… А за що? Що недоброго зробив Він, кому зло вчинив? Які злі люди, які жорстокі фарисеї… Бідний Учитель… Як змучили Його! А камінь? Хто відкотить? Як намащу я миром тіло Його?

Автор 1 Роїлись в стомленій голові уривчасті думки і кололи жіноче серце, ранили гострими ножами. Огортав важкий сум душу.

Марія Розп’яли… За що?..

Автор 2 Ось і сад… Печера… Вже видно. Марія поспішає. Хоче випередити сонце. Ще схід тільки в загравах вогняних… Але що це? Холод пробирається Марія за шию, морозить її… Камінь відвалений… І Господа у гробі немає.

Автор 1 Одинока жінка, обтяжена горем, проливає гіркі сльози туги, невтішної, глибокої…

Марія Його немає… Забрали… Жорстокі… Ах, злі, немилосердні які! Куди понесли, хто скаже?.. Яка неправда на світі, яка сваволя дужих…

Автор 1 І сльози журної жінки падали на холодний камінь, зігрівали його й висихали, знову падали… Всміхнулось сонце на верховіттях дерев, прокинувся сад, защебетало птаство.

Ісус Жінко, чого ти плачеш?

Автор 2 Ніжний голос почула Марія. Очі в сльозах. Не підняла погляду… Байдуже. Хіба хто може зрозуміти її, хіба хто оцінить її втрату? Люди – злі, недобрі. Люди – звірі, замучили Учителя. Але з грудей вирвалось:

Марія Забрали Господа…

Автор 1 Сонце золотило пробуджений Єрусалим, обіймало природу і барви лишало в очах Марії, повних сліз. Сам Він – Воскреслий Христос – стояв біля неї. Не впізнала. Знову падали краплі сліз на холодний камінь.

Ісус Маріє!..

Автор 1 Знайоме і рідне, промінням осяяне, впіймав її слух…

Марія Учителю!

Автор 1 І впала до ніг Воскреслого.

Марія Він! Так… Живий Господь.

Автор 2 Очі зайнялися вогнем радості й натхнення… Не мертвий Господь, Живий! Воскрес! Не обірвалася путь життя. Не згасла зоря! Не має смерть перемоги! Ніч щезла… Марія впізнала Живого Христа… І ожила духом… Понесла той вогонь іншим.

Автор 1 Коли високо сонце золоте пливло в блакиті, дзвеніли сади піснями, коли було так надійно і радісно жити, тоді апостоли боролись з відчаєм і приймали Воскреслого Христа, Його силу життя.

Автор 2 Друже мій! Хочеш позбутися зневіри в житті, відчаю, даремних сліз? Хочеш творчості, служіння Богові, хочеш радості Духа? Прийми Воскреслого Ісуса Христа. Дай Йому осяяти твою скорботну душу вічним сяйвом істини.

http://detja.com/index.php?newsid=280Назорей