Подарунок на Різдво

10.01.2013 23:52

Юля, сидячи на підвіконні, стежила за сніжинками, що весело кружляли за вікном. Деякі з них, вдарившись об шибку, на мить застигали на місці, тоді вона розглядала їх неповторну, дивовижно витончену, казкову красу, яка говорила про талановитість Майстра-Творця. Та в наступну мить вони тихо сповзали по склі вниз, щоб дати місце іншим.

Дівчинка переводить погляд на тролейбусну зупинку під вікном. Вона чекає батьків, які поїхали за покупками. Близиться Святий Вечір, найулюбленіший з її вечорів, а за ним Різдво, любиме свято, день народження Ісуса, який знає її найпотаємніші мрії і сподівання, завжди розуміє і допомагає.
Юля чекає на подарунок від батьків, та знає, він від Ісуса...
Вона жила в очікуванні дива, яке ось-ось мало відбутися. Дорослі думки снували у дитячій голівці в переддень Різдва. Юля зауважила, що Ісус рідко отримував подарунки. Зазвичай, люди на своє свято чекають на них від когось, а Ісус Сам їх роздає. Для Нього радість тоді, коли всі щасливі.
Юля дивилась, а сніжинки падали й падали...
Ось вони, пуховою ковдрою, встелили замерзлу землю, накинули теплі шуби на дерева, будинки. Ось уже й підвіконня, з боку вулиці, вкрили. Тепер їх годі й розрізнити, вони одинакові. Тепер це сніг. Спільним у них є хіба що неземна, небесна чистота…
* * *
Юля натиснула кнопку дзвінка. Двері відкрила бабуся Віра.
- Христос народився! - привіталась до старенької.
- Славімо Його!
- Зоя вдома?
- А де ж їй бути? У нас рідні нема. Раніше ти заходила, та тепер і не звідуєшся.
Дівчинка потупила зір. Потім справилась з собою. Підвела голову:
- Покличете її?
- А хіба ти не зайдеш?
Юля, трохи потупцювавши на місці, відважилась і переступила поріг.
- Зачекай. Я її розбуджу, - мовила старенька. – Ми вдосвіта повернулися з церкви, тож досипає.
Бабуся пішла. Зі спальні донеслися голоси. Проте ніхто не виходив.
«Напевне досі ображається?» - подумала Юля.
Та ось почулися шльопання капців. На порозі з’явилась заспана Зоя.
- Чого тобі? - запитала удавано байдуже.
«Таки ображається», - майнула нав’язлива думка.
Дівчинка набрала повні легені повітря…
- Зойка! Я завітала з двох причин: попросити вибачення, я була не права...
Зоя пильно подивилась їй у вічі. Вони не обманювали. Були чистими, як сльоза, що бриніла на вії подруги.
- Гаразд! Приймається! А друга?
Тут Юля заметушилась і простягнула пакунок, що до цього, ховала за спиною.
- Що це? - Зоя, з цікавістю глянула на коробочку, розміром з шкільний зошит, і з дірками на кришечці.
- Відкрий, побачиш! - загадково усміхнулась Юля.
Зоя взяла у руки коробочку. Їй раптом здалося, що всередині хтось заворушився. Вона глянула на подружку. Та мовчки знизала плечима. Тоді дівчинка здійняла кришечку…
- Ой! - у неї аж подих перехопило.
- Ня-я-в! - роздалося з середини і на світ Божий з’явився білий пухнастий клубочок. Він солодко потягнувся, позіхнув, а потім глянув на Зою двома тернинками здивованих очей.
- Ой! Який гарнюсінький, пухнастенький і білюсінький. Чисто Пушок, - тут вона прикусила губу, - сніжок.
- Ти вгадала, Сніжок. Назву можеш лишити, - задоволено мовила Юля. - Це тобі дарунок на Різдво!
- Мені? А тобі не жаль з ним розлучатись? - Зоя підозріло глянула на подружку.
- Ні. Котика мені батьки купили. Але я просила в Ісуса подарунок для тебе. Тож він твій. Якщо дозволиш, інколи буду приходити з ним гратися.
Зоя радісно цмокнула її в личко.
– Дякую!
- І тобі дякую! - відповіла Юля.
- А мені за що?
- За примирення. Саме про це я просила в Ісуса, для себе.
- Зачекай! - вигукнула Зоя. - Я для тебе теж молила Ісуса про подарунок.
Вона вибігла у свою кімнату. Та за мить вже повернулася простягаючи подружці її коробочку.
- З Різдвом Христовим подружко! Христос народився!
- Славімо Його! - відповіла Юля і спантеличено перепитала. - А що це?
- Відкрий, побачиш! - загадково мовила Зоя.
Тремтячими руками Юля здійняла кришечку.
- Ой! - у неї аж подих перехопило.
- Ня-я-в! - роздалося і з коробочки показався білий пухнастий клубочок. Він солодко потягнувся, позіхнув, а потім глянув на Юлю двома тернинками здивованих очей.
- Знайомся! Це Пушок.
- Ой! - Юля глянула на Сніжка, що його тримала Зоя. - Такий же пухнастий і білий, як і Сніжок. Це що братик?
У відповідь Зоя тільки плечима знизала.
- Так! Братик! Тепер ви родичі. Ми з твоїми батьками їх на ринку разом купили, - почувся, за плечима у дівчаток, бабусин голос.
Вони глянули на неї, потім на образ Ісуса, що висів на стіні навпроти.
І тут, їм на мить здалося, що Його лик прояснів. Спаситель навіть по-змовницьки посміхнувся до них. Вони переглянулись між собою.
- Тобі нічого не здалося? - зашепотіла Юля до подружки.
- Зда-ло-ся! - затинаючись відповіла Зоя. - Ходімо гратися.
 

Дівчатка пішли до Зої в кімнату. А у слід їм дивились дві пари теплих очей, бабусиних і Ісуса…

Мучинский Николай