Різдвяна історія

02.01.2013 23:46

АВТОР: Різдво Христове! Яке це чудове свято. А хто найбільше чекає його? Ну,звичайно,діти. Вони із нетерпінням чекають святковий пиріг,гостей,і,мабуть,найбільше подарунків. В одній українській родині діти також не могли дочекатися Різдвяного свята. Та щоб хоч трохи вгамувати нетерпіння,почали просити маму:

1 ДИТИНА: Матусю,ну коли вже свято?

МАМА: Зараз лягайте спати,і,коли заснете,свято прийде до нас,зранку відкриєте оченята,а воно вже тут!

2 ДИТИНА: Мамо,ми ще не хочемо спати,розкажи нам щось цікаве!

3 ДИТИНА: Розкажи,матусю,розкажи!

МАМА: Ну добре,слухайте. В одній далекій-далекій країні на сході жив один дуже мудрий чоловік. Звали його – Артабан. Одного разу він зустрівся в місті зі своїм приятелем.

ПРИЯТЕЛЬ: Вітаю,друже. Як поживаєш? Чув про тебе цікаві речі і хочу дізнатися,чи це правда,чи тільки слухи. Кажуть,що ти продаєш все своє майно і кудись збираєшся?

АРТАБАН: Так,це правда. Я продав все,що мав і купив три коштовності: рубін,ізумруд та велику прегарну перлину. А збираюсь я на захід,у Палестину,бо там народився Цар,хочу поклонитися Йому та подарувати ці коштовності.

ПРИЯТЕЛЬ: Звідки ж ти дізнався про цього Царя?

АРТАБАН: Я довго досліджував священні книги,та одного разу я побачив нову велику зірку,яка з’явилися на небосхилі. Вона звіщала про народження Царя. Тієї ночі мені приснився незвичайний сон: сонми ангелів співали чудові пісні. З тих пір я тільки і думаю про те,як мені поклонитися Царю. Не хочеш піти зі мною?

ПРИЯТЕЛЬ: Я? О,на. Мені нема на кого залишити торгівлю. Ти ж розумієш,каравани,кораблі,лавки на базарі… Ну,я пішов. Щасливої дороги. Хм. Чудний все таки цей Артабан. Іти з ним? Щиро дякую за таку пропозицію. Побачимо,чим цей Цар,якого він навіть не бачив,нагородить його.

МАМА: Через деякий час Артабан відправився в дорогу. Він мав зустрітися в сусідньому місті зі своїми друзями – трьома мудрецями,які йшли також поклонитися Царю. Він дуже поспішав прийти вчасно,щоб вони не пішли без нього,та раптом,проходячи безлюдну долину він почув слабкий стогін.

ЄВРЕЙКА: Допоможіть,допоможіть!

АРТАБАН: Хто це? Що сталося? О,бідна жінка,що це з вами?

ЄВРЕЙКА: Я бідна донька єврейського народу. Колись мої прадіди були взяті у полон,а я хочу повернутися на батьківщину. Та в мене закінчилися гроші,продукти,а потім я захворіла і ось вмираю в цій пустелі. Дайте мені води,хоч ковточок води!

АРТАБАН: Я лікар,зараз вам допоможу.

МАМА: Артабан залишився біля жінки на кілька днів. Він допоміг їй,а потім віддав всі свої продукти,а також розказав хто він,та про свою подорож до Єрусалиму.

ЄВРЕЙКА: Дякую тобі,добрий чоловіче,ти спас мене! Але я хочу сказати тобі,що намарно йдеш до Єрусалиму. Мій батько був равіном,він не раз говорив зі своїми колегами про прихід Месії,і точно пам’ятаю,що Месія повинен народитися у Вифлиємі Юдейському. Отже,можеш не гаючи часу,поспішати туди.

АРТАБАН: Дякую і тобі,добра жінко,будь здорова,а я мушу поспішати.

МАМА: Мудрець запізнився на зустріч зі своїми друзями,вони пішли без нього. Артабан відправився в далеку путь один. Але його підтримували чудові слова,які він чув в своєму серці. Через деякий час Артабан нарешті добрався до Вифлиєму. Але місто було пусте. Він ходив немов мертвими вулицями, та раптом побачив якусь тінь.

АРТАБАН: Зачекайте,хто ви,де всі жителі?

1 ЖІНКА: Тихіше,ми всі переховуємось. Цар Ірод звелів винищити всіх діток в нашому місті. Ходім зі мною,я покажу вам печеру.

МАМА: Дуже скоро мудрець сидів у печері,в гурті пастухів. А вони розповідали йому про незвичайні події:

1ПАСТУХ: Однієї ночі ми держали нічну сторожу біля своїх овець. Наша розмова непомітно перейшла на довгожданий прихід Месії.

2 ПАСТУХ: Слухай,Петре,як ти гадаєш,чи довго нам ще ходити під римським ярмом? Вчора до мене знову приходив митар,податі знову підвищили,скільки нам це терпіти?

ПЕТРО: Поки не прийде Месія,Іване. Хіба ти не слухаєш,коли в синагозі читають Святе Писання? Як прийде Цар слави і положить всіх ворогів своїх у Своїх ніг.

1 ПАСТУХ: Друзі,не знаю,чи доживемо ми,щоб побачити це все своїми очима. Хоч я вже і старий,але про одне мрію - побачити Месію своїми очима,поклонитися Йому,а там не шкода і вмерти.

2 ПАСТУХ: Якби дійсно прийшов Месія,я б перший став під Його знамена. Вже я б повоював із ненависними римлянами! Допоміг би Йому зайняти престол Давида. Ех,мені б списа в руки!

ПЕТРО: Посоха тобі в руки треба взяти,та піди допоможи Йосипові овечок наших ближче зібрати. Якби де ведмідь не вкрав.

ЙОСИП: Дякую,я вже й сам справився. Навколо тихо,небо таке зоряне,але в мене на душі сьогодні якась дивна святковість. Чого б це? І сам не знаю.

1 ПАСТУХ: Раптом над нами небо засяяло дивним сяйвом і ми побачили дивну постать,яка спускалася із неба.

3 ПАСТУХ: Це був ангел Божий! Він промовив до нас:

АНГЕЛ: Не лякайтесь,бо я ось благовіщу вам радість велику,що станеться всім людям. Бо сьогодні в Давидовим місті народився для вас Спаситель,Який є Христос Господь. А ось вам ознака: Дитину,сповиту ви знайдете,що в яслах лежатиме.

3 ПАСТУХ: А потім з’явилося з неба безліч ангелів,які прославляли Бога.

2 ПАСТУХ: І ми пішли поклонитися Немовляті,як повелів ангел Божий. Все стихло,небо,як завжди виблискувало зорями. Ми ані хвилини не переживали за овець,яких полишили,ми вірили,що Бог подбає про них,адже ми йшли поклонитися Божому Сину,Довгоочікуваному Месії. Ми йшли,а в наших душах все звучала пісня ангелів.

ЙОСИП: Коли ми прийшли в цю печеру,то побачили в яслах на соломі Дитя,біля Нього сиділа Марія та Йосип. Ми розказали,що явив нам Господь,поклонилися Немовляті та пішли на своє місце. Але ми вже не були тими бідними пастухами,що раніше! Бог вибрав нас,показав нам свого Сина! Ми йшли та співали.

1 ЖІНКА: Одного дня я була біля будинку. Раптом на нашій вулиці з’явилися дивні люди. Вони виглядали як великі вельможі,але також було видно,що вони пройшли далеку путь. Ці люди назвалися східними мудрецями,вони прийшли поклонитися Немовляті-Царю.

2 ЖІНКА: Коли мудреці прийшли в будинок,де жили Йосип з Марією,я саме зайшла до Марії в гості,тому все бачила власними очима. Ці великі поважні люди залишили своїх верблюдів та слуг на вулиці,а самі зайшли в будинок,побачивши Немовля,вони впали на коліна і поклонилися Йому до землі. А потім кожен вийняв подарунка і простягнув Дитині. Це були не звичайні подарунки,які дарять малим дітям,а золото,ладан та смирна.

3 ЖІНКА: Люди,допоможіть!!! Знову воїни шукають немовлят. Лютий Ірод дав приказ винищити всіх маленьких хлопчиків! Спасіть мене,моє дитятко,допоможіть,допоможіть!

АРТАБАН: Де вони,ті люди?

3 ЖІНКА: Зараз вони будуть тут,вони,певно бачили мене,як я йшла з міста і прокралися слідом. А потім погналися на конях,але по цій доріжці вони не могли їхати,тому спішились і відстали. Але зараз вони будуть тут. О,що мені робити? Бідний мій синочок!

2 ЖІНКА: Що нам всім робити? Ховайте дітей,швидше в гори…

МАМА: Але було вже пізно. Почувся чийсь говір,брязкіт мечів. Люди в страсі завмерли,зачаїлися. Кожен намагався прикрити собою дітей. Та враз почули голос гостя:

АРТАБАН: Сидіть тихо,зробіть так,щоб діти не плакали. Я попробую поговорити з ними.

МАМА: Артабан вийшов. Йому теж було страшно. Хто знає,як поведуть себе римські солдати? Але він твердо вирішив зробити все можливе,щоб спасти дітей,яких переховували в печері. Він підійшов до воїнів… А потім вийняв дорогоцінний рубін,який він хотів подарувати Царю. Цей рубін мав стати викупом за життя діток. Якщо захоче капітан римських воїнів,а він відразу не погодився. Хвилину здавалося,що життя мудреця,як і життя захованих євреїв зараз закінчиться,та жадність взяла гору. Воїн вихопив дорогоцінність з рук мудреця,махнув рукою своїм солдатам і пішов до низу.

АРТАБАН: Слава Богу! Нічого,я думаю Цар не образиться,адже в мене є ще інші подарунки. А тепер мені треба йти. Піду в Єгипет.

МАМА: Ще декілька років шукав Артабан царя. В Єгипті він дізнався від одного равіна,що згідно давніх пророцтв,Цра,або як називали Його євреї – Месія,буде жити в бідності,тому Його треба шукати не в палаці. Та як не старався мудрець знайти Царя,це йому не вдалося. Тому він вирішив повернутися в Ізраїль. Був спекотний день. Артабан ішов дорогою між пустинними пагорбами,як раптом на нього напали якісь дивні істоти,і з криками вони схопили його і десь потягли,один витягнув гаманець,інший вихопив сумку… Незабаром він опинився в печерах. Це було місце,де жили прокажені.

АРТАБАН: Де це я? Що зі мною? Де мої речі? Подарунок для Царя,його теж немає!

ЮДІФЬ: Ти в місті прокажених. Хто ти,куди ідеш?

АРТАБАН: Я – лікар,мудрець. Вже декілька років я ходжу по різних країнах і шукаю Месію-Царя,щоби поклонитися Йому та принести подарунки. Та ваші люди вкрали те,що я ніс Йому. Хто ви? Чому нападаєте на подорожніх? Невже ви не можете працювати?

ЮДІФЬ: А хто нас навчить? Ми всі хворі,хто вилікує нас? Ми нікому не потрібні,нас всі ненавидять,всі женуть. Що ж інше нам робити,як не відповідати на ненависть – ненавистю,на зневагу – зневагою? Вийди,подивись,як ми живемо.

АРТАБАН: Хто це стогне?

ЮДІФЬ: Це моя дочка. Вона дуже хвора,ось уже другий тиждень. Я не знаю,чим їй допомогти.



АРТАБАН: Я попробую допомогти твоїй дитині.

ЮДІФЬ: Якщо ти вилікуєш її,ми повернемо твої речі.

МАМА: Пройшло декілька днів. Дівчинці стало значно краще,але вона втрачала зір і Артабан нічого не зміг з тим зробити. Звістка про лікаря пройшла між прокаженими і вони стали приходити до нього за допомогою.

1 ХЛОПЧИК: Лікар тут живе? Моя мама дуже хвора,вона не може ходити,допоможіть їй,будь-ласка.

1 ДІВЧИНКА: Лікарю,лікарю,моїй бабусі погано,ходіть зі мною,спасіть її! Вона така добра,я боюся,що вона помре!

2 ХЛОПЧИК: Подивіться на мої страшні рани! Допоможіть мені,заради Бога! О,якби ви знали,який біль я відчуваю,допоможіть!

1 ХЛОПЧИК: Допоможіть!

1 ДІВЧИНКА: Допоможіть нам всім!

АРТАБАН: Юдіфь,як я можу допомогти всім цим людям? Мені потрібні бинти,ліки,чиста вода. Крім того,багатьом із них потрібна хороша,корисна їжа.

ЮДІФЬ: Ми дуже бідні,в нас нічого немає. Коли ми захворіли,нас просто вигнали із міста,не давши нічого з собою. Ми нікому не потрібні,нікому не цікаві. Можливо,навіть Бог забувся про нас.

АРТАБАН: О,ні. Не кажи так. Можливо,Бог послав мене сюди,щоб допомогти вам. Дай мій гаманець. Бачиш цю перлину? Я ніс її Царю в подарунок,це все,що в мене залишилося. Продай її і купи все необхідне. Я залишуся із вами,буду допомагати,лікувати та вчити вас стільки,скільки це буде потрібно. Я вірю,що так хоче Бог.

МАМА: Йшли роки. Страшне печерне місто перетворилося на квітуче селище. Тепер його жителі вже не нападали на подорожніх,вони працювали на землі,забезпечували себе і навіть вели торгівлю. Донька Юдіфі виросла,але зір її так і не повернувся. Вона інколи ходила в місто за покупками з іншими дівчатами,вони охоче брали її з собою. Одного разу вона пішла,як завжди,але під вечір…

ДОНЬКА: Мамо,Артабан,люди,всі сюди,швидше всі сюди!

ДІВЧАТА: Сюди,швидше всі сюди!

ЮДІФЬ: Що сталося,дитино,що з тобою,чому ти так кричиш?

ДОНЬКА: Мамо,я бачу! Я все тепер бачу!

СУСІДКА: Бачиш? Як же це може бути? Адже сам Артабан сказав,що твоя хвороба невиліковна.

1 ДІВЧИНА: Повірте їй,повірте! Сьогодні ми в місті зустрілися з дивною людиною,за ним йшла безліч народу.

2 ДІВЧИНА: Нам теж стало цікаво і ми пішли за ними.

3 ДІВЧИНА: Ми вийшли за місто і стали разом зі всіма. Дивний Чоловік сів на пагорбі і став розповідати дивні історії. Одна з них особливо запам’яталася. Розкажи,Маріє,в тебе це виходить найкраще.

1 ДІВЧИНА: В одного пастуха було сто овець,він дуже любив кожну із них. Пастух водив своє стадо на самі найкращі пасовиська із соковитою зеленою травою. Поки овечки відпочивали або щипали травичку,він слідкував за тим,щоб вовки не підкралися до отари. Так проходив день. А з настанням вечора пастух вів стадо додому,перераховував овець. І переконавшись,що всі на місці,щільно закривав кошару,щоб вовки туди не могли добратись. Одного разу,пастух повів своїх овець на пасовисько. Але до вечора небо затягло хмарами і пастух почав скликати своїх овечок,щоб іти з ними додому. Але одна овечка не слухалася пастуха і пішла в іншу сторону,захотілося їй смачнішої травички пошукати. Аж раптом вона провалилася в яму,обдерла всі боки,лежить і жалібно кличе на допомогу. Але хто ж її почує? Немає поруч отари і пастуха немає,вони пішли додому. А вдома пастух став перераховувати своїх овечок: 1,2,3,….10……98,99 – не вистачає однієї овечки. Невже вона загубилася? Залишивши 99 ,пастух пішов шукати загублену овечку. Довго він її шукав,але знайшов. І радість його була великою.

2 ДІВЧИНА: Потім цей Чоловік сказав: «Говорю вам,що так само на небі радітимуть більш за одного грішника,що кається,аніж за дев’ятдесятьох і дев’ятьох праведників,що не потребують покаяння!»

ДОНЬКА: А потім до Нього стали підходити різні люди. Там були каліки,криві,сліпі,і Він всіх їх уздоровлював. Але мені було ніяково підійти до Нього. Тоді Він Сам підійшов до мене і запитав: «А ти,маленька овечко,чи не хочеш бути здоровою?» Я тільки прошепотіла у відповідь: «Так,Пане!»,як Він доторкнувся до мене і очі мої відкрилися! Мамочко,друзі,я бачу вас!

АРТАБАН: О,це Він! Це Месія,це Цар,якого я шукав так довго! Де Він? Покажіть дорогу,я піду поклонитися Йому! Але… В мене немає що подарувати Царю. Чи прийме Він моє поклоніння?

МАМА: Артабан з дівчатами відправились в путь. Надвечір вони прийшли у Віфанію. Там,у відповідь на їхні розпитування,їм показали будинок Лазаря,де зазвичай зупинявся Той,кого вони шукали. Артабан тихенько відкрив двері… Біля вікна сидів Чоловік,від якого ніби випромінювало дивне проміння – проміння святості й любові. Мудрець упав на коліна.

АРТАБАН: Пане мій,Господи мій,я так довго шукав Тебе! Але сьогодні прийшов до Тебе із пустими руками,

Колись я ніс Тобі багаті дари,а тепер не маю нічого,що міг би положити до Твоїх ніг.

МАМА: Але тут роздався ніжний голос Ісуса:

ІСУС: Я голодував був і ти нагодував Мене,прагнув – і ти напоїв Мене,мандрівником Я був і Мене прийняв Ти,був нагий – і Мене зодягнув ти,слабував – і Мене ти відвідав,у в’язниці Я був і прийшов Ти до Мене.

АРТАБАН: Господи,коли до Тебе я голодного бачив і нагодував,або спрагненого і напоїв? Коли до Тебе мандрівника я бачив і прийняв,чи нагим і зодяг? Коли до Тебе я недужого бачив,чи у в’язниці і до Тебе прийшов?

ІСУС: Поправді тобі кажу ,що тільки вчинив ти одному з найменших братів Моїх цих,те Мені вчинив ти. Ти допоміг хворій жінці на дорозі,ти спас життя дітей у Вифлиємі,ти служив роками прокаженим і віддав для них останнє. Добре ти зробив,вірний раб!

АРТАБАН: Слава Тобі,Господь мій та Бог мій! Ти прийняв мій дар!

ПІСНЯ

1 ДИТИНА: Яка дивна історія! Мудреці принесли золото,ладан та смирну,а що ми можемо принести Ісусу?

2 ДИТИНА: Адже грошей у нас ще немає.

3 ДИТИНА: Давайте ми запитаємо у мами. Мамо! Мамо!

МАМА: Що трапилось?

1 ДИТИНА: У нас до тебе запитання.

2 ДИТИНА: Що Ісусу подарувати?

3 ДИТИНА: Як Йому подякувати?

МАМА: На коліна потрібно встати,щоб побачити,почути,щоб з Ним в спілкуванні бути,потрібно серце подарувати.

1 ДИТИНА: У чому ж справа,хай прийде.

2 ДИТИНА: У нашому серці хай живе!

МАМА: Почекайте,не поспішайте,в своє серце загляньте,чи є місце для Христа?

1 ДИТИНА: У моєму,звичайно,так!

НЕСЛУХНЯНІСТЬ: Привіт,мій друг!

1 ДИТИНА: Ти хто такий?

НЕСЛУХНЯНІСТЬ: Ти що забув мене – я ж неслухняність і живу в твоєму серці. І це я учив тебе не слухати маму.

1 ДИТИНА: А хіба було таке,що я не слухався маму?

БРЕХНЯ: Хи-хи-хи. Не було,не було такого,правильно ти говориш.

1 ДИТИНА: А ти хто такий?

БРЕХНЯ: Ти що,старих друзів не впізнаєш,я ж брехня.

1 ДИТИНА: О,так це правда.

ЗАЗДРІСТЬ: Подивися,подивися,яка смачна цукерочка,а у того шоколадка,а у тебе немає нічого.

2 ДИТИНА: А я що,гірше? Чому у мене немає? Ось піду і заберу.

ЗАЗДРІСТЬ: Правильно,правильно,заздрість так і поступає.

ЖАДНІСТЬ: Не давай. Ніколи ні з ким не ділися,зрозумів?

2 ДИТИНА: А ти хто такий?

ЖАДНІСТЬ: Я жаднюга!

3 ДИТИНА: А,- так ти жаднюга?

ЖОРСТОКІСТЬ: Подивися,він не жаднюга. Давай,давай – удар його кулаком,тепер ногою,ну молодець!

3 ДИТИНА: А ти хто такий?

ЖОРСТОКІСТЬ: Я жорстокість!

3 ДИТИНА: Треба ж,сестра мені не дала цукерку?!

ЛИХОСЛІВ’Я: Скажи все,що ти про неї думаєш…

3 ДИТИНА: Ах ти,осоружна дівчинка,я тобі зараз все скажу…

ЛИХОСЛІВ’Я: Скажи,що вона погана,що ти її не любиш…

3 ДИТИНА: А хто ти такий?

ЛИХОСЛІВ’Я: Я лихослів’я,я вчу дітей лаятися,погано говорити про інших,обзиватися,придумувати образливі клички.

МАМА: Діти,ви бачите,що живе у ваших сердечках? Неслухняність,жадність,жорстокість,брехня,заздрість,лихослів’я. А ви знаєте,що такими сердечками править зло і невіра?

НЕВІРА: Так,так,ви про мене говорите? Мене звуть невіра.

МАМА: Послухай! А ти знаєш,що в цю ніч народився Христос,і Він шукає місце,в чиєму серці можна поселитися?

НЕВІРА: Хто,Христос? Не вірю. Він не може сюди прийти. Він не може жити в таких серцях. Не вірю,що Він може відшукати місце в якому-небудь серці. І взагалі я не вірю,що Він є насправді.

ДІТИ(разом): Мама,що ж нам робити?

МАМА: Не плачте,діти. Для того Бог і послав Сина Свого,щоб пробачити наші гріхи і омити наші серця. Давайте попросимо у Бога прощення! І хай Ісус Христос поселиться в наших серцях і принесе нам радість,мир і любов. Найкращий подарунок для Ісуса – це ваші серденька,ваше щире бажання служити Йому,славити Його,жити для Нього все життя.

АВТОР: Дорогі,друзі,може хтось із вас сьогодні на прикладі дітей задумався над тим,що він може подарувати для Господа. Якщо ти ще не належиш Богові,ти можеш віддати Йому своє серце,присвятити себе на служіння Господу. А якщо ти Боже дитя,то пам’ятай слова Ісуса: «що тільки вчинили ви одному з найменших братів Моїх цих,те Мені ви вчинили…»