РОЗП'ЯТТЯ(поема)

05.01.2013 00:40

І
День давно вже розчинився.
Ніч прийшла як чорний чад.
Промінь місяця пробився
В Гефсиманський сад.
Хтось в саду молився Богу
Не встаючи із колін.
Піт кривавий падав з Нього,
То молився Божий Син.
«Якщо, Отче, це можливо, -
Так казав Він в темноті, -
Хай ця чаша про́йде мимо,
Та буде так, як хочеш Ти».
Тихо Він з землі підвівся
І до учнів підійшов,
І сказав до них: «Просніться!

Ось і час уже прийшов…»

ІІ
Показалась у тумані
Постать зрадника Іуди.
Слуги з ним, воя́ки вбрані,
Смолоскипи й зброя всюди.
Підійшов як тінь Іуда
До Учителя свого,
Й поцілунком видав
Слугам й воїнам Його.
Ті ж Йому зв’язали руки,
І на муки повели.
«Про́даний за тридцять срібних». –
Так пророки прорекли.
Повели Ісуса з саду
До первосвященика Каяфи.
Там вони зібрали раду
І сидять як темні графи,
Щоб судить своїм законом
Хто між ними зараз стане.
День займався над Сіоном,
Сонце сходило багряне…

ІІІ
У дворі вогонь палав,
Слуги грілись й гомоніли,
А між них Петро стояв,
Душу помисли ятрили.
Враз служанки голос вчув,
Що озвалася крізь дим:
«Чи не ти з Ісусом був?
Чи не ти ходив із Ним?»
«Я Його не знаю жінко». –
Так Петро їй відповів
Й, повернувшись, тихо й швидко
Він до виходу побрів.
«Ти був учнем у Ісуса?» -
Знову хтось його спитав.
«Ні! Не був! Я вам клянуся!» -
Так Петро відповідав.
Ще слуга якийсь вчепився:
«Ти ж із Ним в саду гуляв?»
Третій раз Петро відрікся
Й дзвінко півень заспівав.
Слово Боже як безмежжя,
Наче дзвін в думках лунає:
«Тричі ти Мене зречешся,
Перш ніж півень заспіває».
І Петро заплакав гірко,
Як слова ті пригадав.
Він із двору вибіг швидко.
Душу розпач огортав…

ІV
Люди грішні й гонорові
Сина Божого судили.
Їх серця жадали крові,
Душі їхні зачерствіли.
Свідки різні виступали,
Мова їх як полова́,
Бо брехливо свідкували.
Не підтвердились слова.
Потім В’язня запитали:
«Що б Ти нам на це сказав,
Що про Те́бе свідкували?»
Та Ісус лише мовчав.
Десь почувся тихий дзвін,
А Його спитали знов:
«То Ти дійсно Божий Син,
Що спасти цей світ прийшов?»
«Як самі ви і сказали, -
Відповів Господь святий, -
Бо прийде Творець у славі,
А праворуч Син Людський».
«Які ще докази потрібні? -
Первосвященик закричав, -
Це богохульство! Ви всі згідні?»
І натовп смерті зажадав.
Ісусу ж очі зав’язали,
Та люто били кулаками,
І всі у захваті кричали:
«То пророкуй, хто б’є Тебе між нами!»
А потім варті віддали,
В них злості більше як у ката,
А рано-вранці повели
До римського намісника Пилата…

V
І тут Іуда зрозумів,
Що невинну кров продав.
Він до старійшин поспішив,
І тридцять срібних їм вертав.
Їх ця мова розлютила,
І вони йому сказали:
«Нам нема до то́го діла.
Це твої вже справи».
Гроші впали їм до ніг,
А Іуда вибіг з храму.
На душі жахливий гріх,
Що роз’їв у серці рану.
Біля дерева спинився
І петлю собі зробив.
Дух від тіла відділився,
Бо з життям він покінчив.
А за гроші ті криваві
Поля шмат вони купили,
І збулись пророцтва давні,
Кладовище там відкрили…


Тихо вітер повівав,
Розмовляв із ранком-братом.
А Ісус уже стояв
Перед Понтієм Пилатом.
«В чо́му винен Чоловік,
Що його ви привели?!» -
Всі Пилата чули крик,
І йому відповіли:
«Як би Він був без вини
Тут і зараз не стояв».
«То судіть Його самі». –
Знов Пилат до них сказав.
«Але права в нас немає
Стратити людину». –
Натовп так відповідає,
Смерті він бажає Сину.
І Пилат в палац зайшов,
Й там з Ісусом розмовляв.
А коли з’явився знов
До народу так сказав:
«Не знаходжу я вини
В цьому чоловіку».
Й закричали враз вони:
«Та вини в Йому без ліку!»
Люду безліч виступало,
Кожен щось своє казав,
А Пилата дивувало,
Що на все Ісус мовчав…

VІІ
Слова як вирок незборимі
Намісник твердо промовляє:
«Ірод є в Єрусалимі.
Хай він цю справу розбирає».
І дуже Ірод радий був
Коли Ісуса привели.
Про Нього він давно вже чув,
Й чутки цікаві то були.
Глумливо й зверхньо посміхався,
І ставив різні запитання,
Та так нічого й не дізнався,
Окрім глибокого мовчання.
А ті, що В’язня привели,
Мов дикі пси гарчали.
Вуста лукаві їх були,
Про Сина Божого брехали.
Усі із Нього насміхались:
І Ірод, й слуги, і солдати.
Отак вони порозважались,
І знов послали до Пилата…

VІІІ
Знали люди це наві́ки,
Звичай був такий в Пилата,
На свята якісь великі
Арештанта відпускати.
Привели тоді Варавву,
Він був вбивця й бунтівник,
Мав лиху й недобру славу
Цей гріховний чоловік.
І Пилат народу каже:
«Відпущу я вам одного.
На кого ваш вибір ляже?
На убивцю чи святого?»
Та Пилат того не знав,
Що народ підговорили.
Крик юрби як грім лунав,
Щоб Варавву відпустили…

ІХ
Наказав тоді Пилат,
Щоб Ісуса збичували.
Взяв батіг у руки кат
Й крики болю залунали.
А коли криваве тіло
Ледве вивели солдати,
То народ озвався гнівно:
«Розіпни Його, Пилате!»
Та намісник не хотів
Утвердити смертну кару,
Й знову В’язня він повів
До палацу, в темну залу.
І в Ісуса запитав:
«Звідки будеш родом Ти?»
Після паузи ж додав:
«Можу я Тебе спасти.
Маю владу відпустити
Й розіп’яти владу маю.
Ти не хочеш говорити?
Я ж Твоє життя тримаю».
«Не мав би влади ти й понині,
Вона ж тобі згори дана,
Та більший гріх на тій людині,
Що Сина видала вона».
Отак Ісус сказав Пилату,
І той відразу спохмурнів.
Він мовчки вийшов із палацу
Й в суддівське крісло мовчки сів.
Не міг зробити він нічого,
Вже бунт в народі наростав,
І всі жадали лиш одного,
Щоб їм Ісуса розіп’яв.
Пилат же бунту не бажає.
Юрбі промовив в той же час:
«Вини моєї тут немає.
Хай буде кров його на вас».
І натовп згідно загукав:
«Вина на нас, й на наших дітях!»
І В’язня їм Пилат віддав,
Що в їх руках був наче в сітях…

Х
Христа солдати одягли
У пишну мантію багряну,
Й вінок терновий натягли,
Що враз в чолі проїв він рану.
А в руку палицю поклали
Й давай йому всі поклонятись.
«Хай Цар живе!» - вони кричали.
Так з Нього стали насміхатись.
Ісус терпів усі знущання:
Удари сильні й злі слова,
Терпів душевні він страждання,
А кров із ран Його текла.
Багряну мантію забрали.
Вінок же з терну не зняли.
Йому на плечі хрест поклали
І на розп’яття повели…

ХІ
Палило сонце без пощади,
А Божий Син на смерть ішов.
За ним з нагаями солдати
Його шмагали знов і знов.
І тіло зранене упало,
І власний хрест накрив.
Як би це зле поріддя знало,
Що Він всім серцем їх любив…
Із поля Си́мон йшов до хати.
Його солдати і схопили.
І мусив хрест на се́бе взяти,
Бо так вони йому звеліли.
Всі далі рушили в мовчанні,
Хвилини бігли в круговерті,
І враз спинилися в мовчанні.
Голгофа – звалось місце смерті.
Ісуса тут і розіп’яли.
Пробили руки ті святі,
І в ноги цв’ях вони вони ввігнали
Повис Спаситель на хресті.
Крізь біль нестерпний Він молився:
«Прости їм Господи цей гріх!»
І на катів своїх дивився
Й любив все рівно їх усіх.
Його ж весь одяг поділили,
І жереб кинули за нього,
Бо так Пророцтва говорили.
А з них ніхто не знав нічого.
Прохожі йшли і насміхались:
«Зійди з хреста, Ти ж Божий Син!»
Глумливо інші озивались:
«Людей спасав, Себе спасти не може Він».
З Ісусом разом розіп’ято
Ще двох розбійників було.
Один із них кричав затято.
Його ж звільнить це не могло.
І він казав: «Христос! Христос! Спаси Себе!
І нас спаси Ти по одинці!»
А інший мовив ось таке:
«Побійся Бога! Ми ж злочинці,
І кара наша справедлива,
А Він розп’ятий без вини!»
Й сказав Ісусу через силу:
«Мене в Своєму Царстві пом’яни».
Слова у відповідь почув,
Вуста промовили Господні,
І їх до смерті не забув:
«В раю зі Мною будеш ти сьогодні».
А не далеко від хреста
Ісуса мати там стояла.
В своєму одязі проста,
Вона лиш плакала й мовчала.
І учень був Його із нею.
На серце камінь смутку ліг.
Страждав за Вчителя душею
Й нічого вдіяти не міг.
«Віднині, мамо, це твій син!» -
Христос до неї став казати.
До учня ж так промовив Він:
«А це твоя хай буде мати».
І сталась темрява повсюди.
Правічний морок все поглинув.
Ісуса крик почули люди:
«О, Боже! Нащо Ти Мене покинув?!...»

ХІІ
Коли ж Він пити попросив,
У оцет губку намочили.
На спис її хтось настромив
Й до уст Христових притулили.
«Звершилось! – мовив він, як скуштував, -
Свій дух Тобі Я, Отче, віддаю!»
І в ту ж хвилину дух віддав.
Він гідно смерть зустрів Свою.
Земля тоді вся затряслась.
Могили праведних розкрились.
Вони воскресли в той же час,
А скелі тріщинами вкрились.
А той, що хрест охороняв,
Що офіцером був за чином
Побачив це, і так сказав:
«А Він був дійсно Божим Сином!...»


Отак страждав Він на хресті,
Гріхами нашими розп’ятий.
Він хоче кожного спасти,
Та ми, чомусь, Його не хочем знати…

http://vk.com/club38001262