Багаж

Тема: свобода від гріха, довіра, посвята життя Богу.

Місця Біблії: Мт. 11:28,29; 16:24-25.

Діючі лиця: Нічого, Гнів, Заздрість, Страх, Носильщик.

Аксесуари: пустий чемодан, велика сумка на якій написано “Гнів”, декілька сумок і кульків, на одному з них напис “Заздрість”, тачка для вантажу, стопка бумаг.



Хід.

(Зал очікування на вокзалі. На передньому плані стоїть Нічого з великим чемоданом, вивчаючи розклад поїздів. На сцені з являється Гнів, який несе під мишкою кіпу бумаг і з великим трудом волочить за собою велику сумку. Він зупиняється спиною до Нічого. Нічого дивиться на часи. Раптом вона хватає чемодан і збирається йти, але натикається на Гнів, збиває його з ніг. Всі папери розсипаються на полу.)

Нічого: Ой пробачте будь-ласка.

Гнів: Дівчино, в вас що очей нема?

Нічого: Вибачте. Я просто задумалась(намагається зібрати папери)

Гнів: Ну-ну задумалась. Класно! (дивиться на папери) Який бардак! Між іншим я запізнююсь на поїзд!

Нічого: Я ж сказала: вибачте! (намагається підсунути сумку Гніву)

Гнів: Не чіпайте її! Я сам!

Нічого: Да я б і не змогла її підсунути. Вона така важка! Що ви там носите? Напевно цегли, а то й гантелі...

Гнів: Дуже смішно! Сценки тут ставите! А чи може вам не хватає аудиторії? Сюди, всі сюди!!! (робить вид, що скликає народ)

Нічого: Та ну мене не цікавить що в вас там в сумці!

Гнів: Ну да, вас хіба щось цікавить, крім вашої особи? Якщо ви вже так хочете знати, що в мене там в сумці, то я скажу вам. Тут в мене великий запас чистого, концентрованого...гніву!

Нічого: Що ви сказали? Гніву?

Гнів: Ви що, недочуваєте? Гніву! Просто злості!

Нічого: І на кого ж ви злитесь?

Гнів: Да на кого я тільки не злюсь! На друзів. На родичів. На обставини. На таких дурочок, як ви... Не ображайтесь будь-ласка.

Нічого: Нічого страшного.

Гнів: Відкритий гнів. Скритий гнів. Виправданий гнів. Невиправданий гнів. Потайний гнів. Фатальний гнів! І все це в моїй маленькій сумочці.

Нічого: А вам не здається що вона важкувата?

Гнів: Важкувата? Та вона прямо, як з свинцю вилита.

Нічого: А чому ви її тоді носите?

Гнів: А чи не забагато питань ви задаєте? В нас шо, контрольна робота? Ах пробачте, я забув ручку і зошит!

Нічого: (повертається щоб іти) Та ну, з вами нема чого говорити.

Гнів: Я ношу її тому, що в ній моє життя, ясно? Тепер твоя душенька довольна? А скажіть мені будь-ласка, що в вашому чемодані?

Нічого: Нічого.

Гнів: Як це нічого? Я ж сказав що в моїй сумці!

Нічого: Я вам серйозно кажу, там нічого нема.

Гнів: Та ну! Повинно там хоча б щось бути.!

(До них підходить Заздрість. В неї в руках декілька сумок і кульків.)

Заздрість: Вибачте, будь-ласка, ви не підкажете... Ого! Ну й в вас і сумочка! Така красуня!

Гнів: Не трогайте мою сумку.

Заздрість: Та просто сказала, шо вона мені подобається. Хіба не можна помилуватись?

Гнів: Ось і милуйтесь на відстані трьох метрів.

Заздрість: Давай поміняємося.

Гнів: Поміняємось? На шо? На ваші кульки?

Заздрість: Ага.

Гнів: Та нізащо! Буду я мінятись з якоюсь незнайомкою. Я навіть не знаю шо в вас там в середині.

Заздрість: Да так, дрібниці різні...носовий платок, гребішок, заздрість...

Нічого: В вас в сумці заздрість?

Заздрість: Ну да. І ше пару речей, які я придбала по дорозі. Мені завжди хочеться придбати те, чого в мене немає. Часто я міняюся речами з іншими людьми, але потім про це жалкую, бо на них мої речі виглядають набагато краще.

Нічого: А чи вам не надоїдає?

Заздрість: А ще й як надоїдає!

Нічого: Ну так чого ви це робите?

Заздрість: Напевно така я людина... А в вас шо в чемодані? (звертається до Нічого)

Гнів: Вона відмовляється відповідати на це питання. я вже питав.

Заздрість: Шо? Відмовляюсь відповідати? (ніби не розчула)

Гнів: Шо? Шо? Глухих повезли! Я вже питав шо в неї в сумці, але вона каже шо нічого.

Заздрість: Нічого?

Гнів: Так, так, так. І це після того, як я їй душу відкриваю і розповідаю шо в мене в сумці.

Заздрість: А шо в вас сумці?

Нічого: Злість.

Гнів: А вам яке діло?

Заздрість: Злість? А де ви взяли злість?

Гнів: Чудово! Давайте обявимо це по радіо: в мене в сумці злість! Ура!

Заздрість: Все життя мріяла як слід розізлитись. Це напевно досить такі класне почуття. Подаруйте мені чуть-чуть злості!

Гнів: І не просіть!

Заздрість: Ну трішечки.

Гнів: Я ж сказав – ні.

Заздрість: Не жадні чайте.

Гнів: Я не жаднічаю, я злюсь! З Жадіною я вже спілкувався, коли стояв в черзі за квитками.

Заздрість: У вас квитки? Давайте поміняємося!

(Заходить носильник з тачкою )

Носільщик: Добрий день! В нас на вокзалі безкоштовно розвозять багаж. Підвести вам ваші речі?

Гнів: Мої речі? Ви шо, крейзі?

Носильщик: Ви впевнені? А по-моєму у вас важка сумка. Давайте підвезу!

Гнів: “Давайте підвезу... Давайте підвезу” А давайте я вас по стіні розмажу. Я вже сказав шо не треба мені ваші послугі. Всього доброго.

(гнів уходить)

Носильщик: Добре, а ви дівчино. Бачу шо в вас теж не мало речей. давайте підвезу, це – безкоштовно.

Заздрість: Ні в якому разі! Не чіпайте мої речі! Там всі мої цінності! Я не подумаю їх довіряти незнайомцю!

(Заздрість уходить)

Нічого: Ви коли небудь бачили таких дивних людей?

Носильщик: Шо ви маєте на увазі?

Нічого: Ну вони таскають за собою: злість, заздрість... Бачили того хлопчину? Він ледь-ледь міг відірвати від землі свою сумку зі злістью! Я б на їхньому місці захотіла викинути цей багаж. Ви ж запропонували їм забрати їхні сумки. Така чудова нагода! Дивно це все...

Носильщик: Можливо не так і дивно, як ви думаєте. Я таке бачу кожен день.

Нічого: Да? Як ви думаєте, чого вои так поводяться?

Носильщик: Є в мене деякі версії. Просто те, що в їхньому багажу – це все, шо є в їхньому житті. Розумієте, люди повинні чимось заповнити своє життя,- як правило їм всерівно чим. Всякі переживання, обурення, спогади... Вони волочать всю єрунду за собою обурюючись і нарікаючи, просто щоб не ходити з пустими руками. і нізащо нікому не віддадуть. Я бачу таких людей кожен день. Їх навіть не цікавить наша програма обміну.

Нічого: А це ше шо за програма обміну?

Носильщик: Програма обміну? Як бачите, в нас все для зручності пасажирів. Якщо ваші речі вам не подобаються, або не потрібні – ми готові вам їх замінити. Ми готові обміняти ваші депресії на радість, сумнів на віру, а ненависть не любов.

Нічого: Це ж класно! Я перший раз чую про таку програму.

Носильщик: Ви знаєте, крім нас таку програму ніхто не проводить.

Нічого: А скільки це коштує?

Носильщик: Безкоштовно.

Нічого: Безкоштовно? Класно! Шкода, що мені нічого міняти.

Носильщик: А шо в вас в чемодані?

Нічого: Нічого.

Носильщик: Як нічого?

Нічого: А ось так...

(Нічого відкриває чемодан – там пусто)

Нічого: ...абсолютно нічого. Там пусто. Там ніколи нічого не було.

Носильщик: Так чому ви з собою носите?

Нічого: Не знаю... Думаю тому, що так мені нічого втрачати. Зараз ви напевно думаєте що я дивна, да?

Носильщик: Знаєте я вам з радістю обміняю нічого но щось. Що ви на це скажете?

Нічого: Звичайно я згідна.

Носильщик: Ось і чудово. Тоді поставте чемодан на тачку і ми прямо зараз проведемо обмін.

Нічого: Оце так класно!

(Нічого з радістю ставить свій чемодан на тачку. Але, як тільки вона захотіла відпустити ручку, у неї з’являються сумніви. Вона дивиться на носільщіка, а потім на чемодан. Вона знову знімає його з тачки.)

Нічого: Знаєте шо? Я... Я напевно поки що не буду здавати вам свій чемодан... Але все одно дякую. Я думаю, програма обміну – це супер, просто... просто...

Носильщик: Просто у вас ніколи нічого не було?

Нічого: Саме так...

Носильщик: Ладно. Справа ваша. Коли вам набридне двома руками триматися за нічого, звертайтеся до нас. Буду радий вам допомогти. Щасливої дороги!

(Носильщик уходить. Нічого залишається сама.)