ДЕНЬ ВОСКРЕСІННЯ

03.01.2013 00:01

АВТОР: Закінчився день тривожний,Навколо панує тиша,І скаже,напевно,кожний,Він був не такий,як інші.



Замовкли пташки і звірі,Навколо пітьма панує,Погасли небес світила,Про що це,скажіть,свідкує?



Сумує планета наша,Тривожний цей день для неї,Чому допустив Ти,Боже,Що Син Твій лежить в могилі?



За що такі страшні мукиПрийшлося Йому терпіти?Святі Його ноги й руки,Були на хресті прибиті.



Чому все так сталось,Боже,Невже все тепер скінчилось,Для чого тоді сторожа,Сторожить вже мертве тіло?



Нажаль і вони не в змозі,Збагнути ось цього всього. Стоять всі вони в тривозі,Чекаючи часу свого.



ВОЇН 1: На службі я вже багато,Свій час і здоров’я трачу,Та правду якщо сказати,Подібного ще не бачив.



Ми знаєм,нічого злогоПомерлий зробить не може. Тому не збагну,для чого,Потрібна ось тут сторожа?



ВОЇН 2: Для мене це також дивне. Пилат щось придумав нове,Кому це скажіть потрібне?І так в нас роботи повно.



З живими боротись треба,А мертві уже безсилі,Не знаю,яка потреба,Щоб їх стерегти в могилі?



ВОЇН 3: Не знаєте ви нічого,Це книжники так сказали,Христа стерегти для того,Щоб учні,бува,не вкрали.



А потім прийдуть і скажуть,Що Вчитель їх встав з могили,Тому нам не можна спати,Нас книжники так просили.



АВТОР: Вже темно кругом зробилось,Природа в пітьмі заснула,Лиш зорі вночі світились. Скоріше б ця ніч минула.



Не сплять і жінки сьогодні,Помер їхній любий Равві,Гнітять їх думки тривожні,На серці скорботи камінь.



Ридають вони,сумують,Це горе їх так вразило. Тепер пахощі готують,Востаннє помазать тіло.



МАРІЯ: Я втратила саме цінне,З цим важко мені змиритись,Те серце до болю рідне,Навік перестало битись.



Чому все так сталось,Боже?Не вдію я вже нічого,Ніхто вже тепер не зможе,Потішити серця мого.



Глибока сердечна рана,І хоч я так сильно плачу,Та вірю,що день настане,Я в небі Його побачу.



МАГДАЛИНА: А що вже мені казати,Мене Він звільнив від смерті,Не зможу про це мовчати,Я з Ним би хотіла вмерти.



Не можу той день забути,Як вперше Його зустріла .Я радість змогла відчути,Злі духи мене лишили.



Гріха Він розбив кайдани,Настала пора прозріння,Загоїлись серця рани,Я стала новим творінням.



Він спас мою грішну душу,Вказав на дорогу правди.Чому ж розлучатись мушу,Із Ним я тепер назавжди?



СОЛОМІЯ: Про муки свої й наруги,Христос говорив раніше,Не плачте мої подруги,До гробу ідем подруги.



Так мусіло,видно,статись,Не вдіємо вже нічого,Давайте тепер збиратись,Далека ще в нас дорога.



АВТОР: В мовчанні,сльозах і горі,До гробу жінки спішили,Їм з неба яскраві зорі,Як ті маяки,світили.



Природа ще міцно спала,Пташок не було ще чути,Вона ніби щось чекала,І знала,щось мусить бути.



Так страшно кругом і темно,Про траур нам все свідкує.Не тільки земля,напевно,І небо в цю ніч сумує.



Творець і Спаситель у гробі,Тому так скорботно всюди,Світила небес,немов би,Про це сповіщають людям.



Лиш пекло в цю ніч раділо,В них радість була велика,Бо знали,- Христове тіло,Із гробу тепер не зникне.



Та рухнули злі надії,Якби їм про це знать раніше!Ось гріб вже здаля видніє,Забились серця сильніше.



Та що це? Лежить сторожа,Невже вона так заснула?На воїнів це не схоже.І каменя хтось відсунув?



МАРІЯ: Погляньте,щось дивне сталось,Мов мертва,лежить сторожа,Кого ж вона так злякалась?Збагнути ніяк не можу.



СОЛОМІЯ: Поправді тут сталось чудо,Яке незбагненне диво!А що тепер далі буде,Якщо звідти зникло тіло?



Де будем Його шукати?Так знати про все хотілось,І хто міг би нам сказатиПро все те,що тут звершилось.



АНГЕЛ: Чого шукаєте живогоПоміж мертвими?Його тут нема! Він воскрес!



МАРІЯ: Ви чули? Це справді чудо,Нам ангел звістив із неба.Цю радісну вістку всюди.юТепер нам звістити треба.



СОЛОМІЯ: Це щось неймовірне сталось,Не можна про це мовчати,Для нас це велика радість,Про це треба всім сказати.



АВТОР: Злякавшись,жінки не встиглиДокладніше все спитати,І в страсі вони побігли,Щоб учням про це сказати.



Лиш тільки одна Марія,Рішила Христа шукати,Бо в Ньому її надія.Він може їй радість дати.



МАГДАЛИНА: О,де Ти тепер,Учитель,І як мені знати правду?Я мушу тебе зустріти,Якщо Ти воскрес насправді.



А ні,то хоч мертве тіло,Я хочу додому взяти,Чому воно з гробу зникло,Хто може мені сказати?



Здається,вже скрізь дивилась,А тіла ніде немає,Я плакати вже втомилась,Вже й ночі пітьма минає…



АВТОР: В напрузі,і вся в чеканні,Вона все Христа шукала,Вже сили її останніВід смутку і сліз лишали.



Та віра не зникла з серця,І раптом Марія бачитьЧи може їй це здаєтьсяСтоїть садівник,неначе.



МАГДАЛИНА: О,пане,скажи,ти знаєш,Де Вчителя мого тіло,А може уяву маєшКуди воно звідси зникло?



Я щиро його шукаю,Хотіла б додому взяти,Тому Його так шукаю,Ти можеш мені сказати?



АВТОР: і тільки єдине слово,Яке їй сказав Учитель,Вернуло їй радість знову.



МАГДАЛИНА: О,Боже,це ж мій Спаситель,Я ж стільки Тебе шукала,Томилася дуже довго,Та раптом Тебе не взнала.



АВТОР: І кинулась вмить до Нього,Душа затремтіла в неї,І зникла її тривога,В глибинах душі своєїПрославила свого Бога.



Щаслива пора настала,Пташки заспівали знову,З-за обрію сонце встало.І все ожило в ту пору.



І сад,і поля,і луки,Творця величають свого,Немає вже сліз розлуки,Відкрилася в рай дорога.



Від радості сад здригнувся,Природа Христа вітала.Лиш тільки Христові друзі,В цю пору нажаль мовчали.



Таїлись чогось ховались,Їм тяжко було і сумно.Даремно жінки старались,Розвіяти їхній сумнів.



КЛЕОПА: Не може такого бути,І нас потішать не треба,Про це нам замало чути,Ці чутки провірить треба.



УЧЕНЬ: Ти кажеш,Клеопо,правду,Не бачив – не вір нікому,А зараз я дам пораду:Пішли до мойого дому.



Чого нам ще тут чекати,Ми там заночуєм в мене,Моя в Емаусі хата,До вечора ще зайдемо.



КЛЕОПА: А що,коли все це правда,І справді звершилось чудо.І ввечері Він насправдіПрийде,але нас не буде.



УЧЕНЬ: Я дуже хотів би цього,Та віри чогось немаю,І в серці якась тривога,Постійно когось чекаю.



Чому все так сталось,нащо?Збагнути я це не в змозі.Напевно нам буде кращеРозвіятися в дорозі.



АВТОР: Сказали і так зробили,Долаючи всі спокуси,Всіх друзів своїх лишивши,Направились до Емаусу.



Серця обняла тривога.Це горе їх так гнітило.Так важка була дорога.Не стало надії,віри.



Хто сльози обтерти може,Хто смуток з душі розвіє?Лиш Ти тільки,любий,Боже,Вертаєш душі надію.



Цих учнів Ти також бачив,І Ти їх не міг лишити,Все те,що для них назначив,Повинні вони терпіти.



В ці важкі для них хвилини,Як їхні серця ридали,До них підійшов їх Вчитель,Та учні Його не взнали.



ІСУС: Чого ви сумні так сильно,Когось хоронили,мов би,По ваших обличчях видно,Що трапилось щось недобре.



КЛЕОПА: Невже ти один з прохожих,Що цього нажаль,не знаєш,Ти є подорожній,схоже,Що нас про таке питаєш.



Великий Пророк був з нами,Ми думали Він від Бога,Царем нашим скоро стане.Як жаль,що не сталось цього.



ІСУС: О,ви,нерозумні й тверді,Щоб вірить словам пророчим,Повинен Він був померти,Щоб з гробу піднятись потім!



Не раз ви від Нього чули,Про те,що Його чекає.Та все ви,нажаль,забули,Бо віри в серцях немає.



АВТОР: Ішли вони дуже швидко,Та хто з ними йде не знали,З-за гір Емаус вже видно,Та хоче іти Він далі.



УЧЕНЬ: Не йди,залишайся з нами,Потішив би нас скорботних,Ти був,як бальзам на рани,То ж нас не лишай самотніх.



АВТОР: Ввійшов незнайомець в хату,За стіл вони разом сіли,Вже хліб Він почав ламати,Та очі їм враз відкрились.



КЛЕОПА: Та це ж наш Учитель любий,Тому в нас серця палали,Він знову вже з нами буде,Чому ж ми Його не взнали?



АВТОР: Серця обгорнула радість,Прийшлося назад спішити,І в Єрусалим вертатись,Всіх учнів про це звістити.



Хай вістка ця скрізь лунає,Син Божий воскрес із мертвих!Хай кожна людина знає –Розбиті кайдани смерті!



Нам небо відкрилось знову,Це справді велике свято,В цю пору таку чудову,Не можемо й ми мовчати.



Забудьте злобу й тривогу,Невір’я з сердець відкиньте,Віддайте подяку Богу,Син Божий воскрес із мертвих!