Дорога скорботи

02.01.2013 00:59

Дорогою скорботи йшов Ісус –

Земна людина й Божий Син водночас.

Збувалися тоді слова пророчі.

Про Нього сказане доходило кінця,



Йшов на Голгофу, мов на жертовник вівця –

Ні пари з вуст...

Ішов з хрестом, катований, безсилий,

А поряд, зловтішаючись, свистіли,



Кричали й гикали – мов знавіснілий рій

Кружляв обабіч Тебе, Боже мій.

Ішов. І спотикався. І не міг

Вже самотужки вибратись на гору.



Він ніс не хрест – весь біль людський і горе.

Юрба ревла, мов вирувало море.

Змішався ненависників злий сміх

І друзів сльози. Плакали жінки,



Перемовлялись римські вояки…

А навкруги весна буяла!

Була у розпалі весна,

Як мати Сина проводжала



На хресні муки й навісна

Юрба ревла, юрба раділа,

І ошаліло

Жадала крові… Зтерти б піт з лиця



Твого, Христе, бодай ковток води подати…

За мене Ти, Ісус, ішов вмирати,

За кожен гріх мій – вчинки і думки,

Тож чашу болю взяв з моєї Ти руки.

Та до кінця



Лишився вірним Батькові Своєму,

Бо повернуть мене не до Едему –

До Неба так давно уже хотів…

Щоб вдячність висловить замало буде слів!



Багато раз вже сказано про це,

Та все ж не досить, все іще не досить,

Бо кров Твоя щоденно мир приносить,

Бо потребую я Тебе і досі,



Бо милість Твоя є понад усе!

Дивлюсь на хрест – і серце завмира…

Тепер я можу жити й не вмирать.



Я за Христом іду, хоч часом

Диявол посилає страх,

Та я слід в слід іду за Спасом,

І вірю, з Ним у Небесах

Залишусь, як пройду дорогу.

Із моїм Богом!